1739.
Кінь пив і ніяк не міг втамувати свою спрагу… Я був здивований… Аж раптом позад мене почувся дивний плюскіт. Я озирнувся і від ПОДИВу трохи не впав із сідла…
Карл-Фрідріх-Гієронім, барон фон Мюнхгаузен (Р. Е. Распе)
Після невдалого форсування Дністра наша армія, очолювана генералом фон Мініхом, відступила на зимові квартири. І хоч я – бравий солдат і неперевершений стрілок, але навіть я не зміг врятувати нашу армію від поразки того разу.
Нас розселили в Києві. Була зима. Якось я вирушив подивитися місто. Потрапив на велику площу, однак знайшов лиш дерев’яні лавки, конюшні та господарчі будівлі. А зайшовши всередину, із подивом побачив величезне торжище на майдані, який містяни називали Подолом.
Попри мій юний вік, мені вже довелося побачити багато міст, жінок, краму. А проте той ринок — ринчище! — здивував навіть мене.
Попри мій юний вік, мені вже довелося побачити багато міст, жінок, краму. А проте той ринок — ринчище! — здивував навіть мене.
Власники торгували збруєю, шкіряними виробами, готовим платтям, гарячими медами. Ґаздині — прикрасами, хустинами, плетеними корзинками та меблями.
Підійшов я до однієї — що продавала хліб. Побачив у неї кренделі, дуже схожі на брецелі, якими мене матуся в дитинстві частувала. Тільки посипані маком. Запитав. Каже, бублик! Дала скуштувати. Виявилося так смачно, що я вирішив купити не лише собі, а і друзів пригостити. Попросив продати мені найдовшу з наявних в’язанку! Тут і господар підійшов. Каже: «Я вам зараз зроблю!»
Коли на ринку скінчилися бублики, вони почали дірявити булки, хлібини, паляниці.
Він дав мені моток мотузки, попрохав тримати й розмотувати у разі потреби. І на другий кінець почав накидати один за другим бублики.
Спочатку я відступив на крок, потім на три, потім до кінця ряду. Він почепив усі бублики, які мав у скринях, далі ті, що вже висіли на шиї в нього та жінки, потім його жінка попросила допомоги у інших пекарів, і ті віддали й свої бублики також. А я відходив і відходив. Армія в нас велика, а солдат завжди голодний!
Подільське торжище тривалий час пам’ятатиме найдовшу в’язанку бубликів та щедрого покупця барона Мюнхгаузена.
Коли на ринку скінчилися бублики, вони почали дірявити булки, хлібини, паляниці.
До мене прив’язався їхній син років десяти, аби я не втік зі здобиччю. Інші пацвірки допомагали тримати найдовшу хлібну в’язанку. Вони просто не знали, що мають справу із бароном Мюнхаузеном, який не лише надзвичайно сміливий та таланистий, а й найчесніша людина в світі!
Я проминув один провулок, потім другий, третій. Нарешті підійшов до вулиці, де розквартирувався наш полк. Мої друзі, забачивши здобич, вибігли допомогти. Я віддав їм другий кінець мотузки, на якій вже не лишилося вільного місця й поспішив розрахуватися. Коли підійшов до господарів, ті зраділи невимовно. Виявляється, я купив увесь хліб у місті, тож їм більше нічого було мені запропонувати.
Подільське торжище тривалий час пам’ятатиме найдовшу в’язанку бубликів та щедрого покупця барона Мюнхгаузена.
Уривок з оповідання "Спогади Подолу" зі збірки "Як тебе не любити-2020" (за результатами номінації короткої прози про сучасний Київ та киян конкурсу "Коронація Слова"). Оповідання посіло перше місце й отримало диплом конкурсу.
Comments