Вже минуло багато років, як я приїхала до тебе. НАЗАВЖДИ. І тепер від цього слова голова паморочиться, і лопатки судомою зводить, як від першого в житті поцілунку.
На зустрічі з тобою я завжди вдягаю найпрекрасніше вбрання… Спочатку ти всюди водив мене за руку. Пам’ятаю наші нічні літні прогулянки вздовж набережної Дніпра. Тоді ще їздили трамваї, які біля кожної зупинки звабливо дзеленчали, запитуючи: «Може проїдетесь?». А я сміялася й махала заперечно (люблю сперечатися). І ми йшли та йшли далі. Голова паморочилася ніби від міцного напою. Я ковтала хмільне нічне повітря, захлинаючись від щастя, молочних туманів, довгих казкових мостів і чарівного світла зірок, що виглядали своїх близнят на дні чорнильного Дніпра. Стерті у кров мозолі помічала тільки вдома, але назавтра вдягала ще більш легенькі капці або йшла зовсім босоніж й знову довірливо вкладала долоньку у твою велику впевнену руку...
Ми будемо крокувати нічними вулицями. Ти збиратимеш мерехтливе світло ліхтарів у намиста, розгойдуватимеш осіннє листя на каруселях, пошепки перемовлятимешся з заклопотаними голубами, розказуватимеш вітру останні новини.
На зустрічі з тобою я надягаю найшикарніші плаття. Ти завжди приходиш першим, напевне, тому що старший, або просто не любиш поспішати. Коли я бачу тебе, завжди прискорюю кроки чи навіть підбігаю. Навіщо? Від нетерпіння. І тому, що рада тебе бачити. І хочу встигнути з‘явитися до того, як ти обернешся, щоб побачивши, здивувався й радісно привітав: «Привіт, красуне!», і запропонував саме сьогодні щось неймовірне – наприклад, піти збирати скарби. І я неодмінно погоджуся. Ми будемо крокувати нічними вулицями. Ти збиратимеш мерехтливе світло ліхтарів у намиста, розгойдуватимеш осіннє листя на каруселях, пошепки перемовлятимешся з заклопотаними голубами, розказуватимеш вітру останні новини. А вранці я повернуся додому з великою торбинкою, на якій молодий місяць сріблом написав «Скарби». Розкладу пелюстки та листя по книжках, «щасливі» талончики – до записничка, запаморочливі картинки нічного життя – у скриньку разом з чудовими іноземними листівками, чарівні сині пір‘я – до вази, нічний вітер заховаю за пазуху, щоб не втік. А у старовинній монеті зроблю дірочку: вдягати на побачення із тобою...
Я ковтала хмільне нічне повітря, захлинаючись від щастя, молочних туманів, довгих казкових мостів і чарівного світла зірок, що виглядали своїх близнят на дні чорнильного Дніпра.
А як прекрасно ми святкуємо твій день народження! В цей день не тільки я прибираюся у найкращі туалети. Радіють абсолютно всі! Навіть липи вдягають святкові сукні, і каштани запалюють трикутні свічечки просто неба. Ти завжди запрошуєш стільки гостей, навіть складно уявити, де вони розміщуються. Але кожен раз тобі вдається влаштувати несамовите, радісне, різнобарвне свято: прогулянки до ранку, смачні пригощання, веселі гуляння. Кожен рік – нове дійство, сюрпризи для гостей, які ти любиш більше, ніж отримані подарунки. Вже котрий рік ми знайомі, а мені не набридає вся та метушня. І з ранку до пізньої ночі я проводжу з тобою, інакше не вмію...
На зустрічі зі мною тепер і ти одягаєш найкрасивіші шати: заплітаєш вітер у волосся, прикрашаєш обличчя сонячними зайчиками, сріблиш жупан росою, на плечі накидаєш зелену різьблену прохолоду скверів, підперезуєшся синіми кольорами Дніпра, в руках – завжди квіти по сезону. Для мене.
Уривок оповідання "На зустрічі з тобою", написане для конкурсу "Коронація слова", номінація короткої прози "Як тебе не любити". Видана однойменна збірка, за підтримки КМДА, для розповсюдження по бібліотеках Києва.
Comentarios