Пісня про маскарпоне

Юля готувала смаколики. Нікого не чіпала. Мугикала собі під ніс щось попсово-незрозуміле. Насолоджувалася спокійним вечірнім часом. Причалапав чоловік Юра: «А що? А як? А навіщо? А що всередині?». Є у нього така особливість - здорова цікавість щодо продуктів жінчиної творчості, які він споживає. Позаглядав, повипитував і повернувся охороняти диван й жити мріями про апетитне майбутнє.

Але трапилася біда - засіло в голові слово. Буває. Юра самотужки не впорався. Приходить знову.

«А є така пісня:« Мааас-каар-поне »?

Юля заперечно хитає головою. Їй, взагалі, не до того - тісто підійшло. А коханий ніяк не вгамується: «Ну, точно! Є!». Юля вже сміється: «Немає!». Вона не високопрофесійний меломан, але чоловіку фору дасть. «Є!» - Юра вже злиться. Дружина мудро стиснула плечима, не перериваючи процеси розкочування, намазування, формування та на деко викладання.

«ЗНАЙШОВ!».

Юля аж качалку випустила з рук. Добре, пес не плутався під ногами. А то би безневинно постраждав. І тут включається фантастичний хіт «Парку Горького» початку дев’яностих «Moscow Calling».

І що ви думаєте? Тепер, коли у подружжя видається тихий спокійний домашній вечір, в квартирі тільки і лунає: «Мааас-кааре-поне!». У два голоси ... Дві зірки, дві світлих повісті!

Підтримайте закоханих, співайте разом з ними. «Мааас-кааре-поне!».

#рецептисмачногонастрою #оповідки #гумор