Зранку в хаті панував маленький гармидер: на завтра планувався від’їзд гостей. Бабуся збирала речі, Віра Петрівна готувала безліч гостинців із собою. Тільки Міка ходила по двору неприкаяна, роблячи вигляд, що прощається з пернатими та хвостатими улюбленцями. Звісно, бабуся все бачила та розуміла. Та вона не переймалася. Що таке «кохання» дев‘ятирічної онуки в порівнянні з її – бабиваліним - життєвим досвідом? І хіба ж то надовго? Все забудеться за тиждень. Тим паче вдома досить своїх «залицяльників» , один поперед одним кличуть Марійку на прогулянку після школи. Пожуриться та й перестане.
Що таке «кохання» дев‘ятирічної онуки в порівнянні з її – бабиваліним - життєвим досвідом?
Сашко, ніби навмисне, був зайнятий цілий день працею, допомагав батькові у майстерні, робив у полі. Коли ввечері Марійка вже втратила всіляку надію хоч трохи поспілкуватися з ним, за двором почулося страшенне рокотання. Вона вийшла за калитку і побачила , що Сашко сидить за кермом величезного червоного мотоцикла з коляскою.
- Сідай – посміхнувся він. Дівчина була збентежена. Вона ще ніколи не їздила на мотоциклі, тим паче з хлопчиною за кермом, без дорослих. З іншого боку, це не просто розвага, це – дорогоцінний час із милим Сашком.
Міка полізла у коляску. Хлопець засміявся, підморгнув й наказав:
- Сідай позаду мене! І тримайся міцніше!
Вона незграбно вмостилася, довго не могла попасти ногами на підставки – ледве дотягувалася. Потім розшукувала, за що треба триматися, коли хлопчина намацав її руки й впевнено завів собі на груди.
- Тримайся! - крикнув вже скрізь страшенний гуркіт. І вони понеслися!
Перші хвилини Марійка їхала з заплющеними очима. Чи від переляку, бо вони неслися сільськими вулицями, і водій то різко гальмував перед гусаками чи котами, що лежали прямо посеред дороги, то стрімко рушав з місця. Чи від солодкого незрозумілого почуття десь у животі й п’янкого запаморочення, що вона так неймовірно близько знаходиться від Сашка, ближче вже нікуди.
Коли мотоцикл, деренькочучи та гуркочучи, виїхав на ґрунтову дорогу у поле, швидкість, здавалося, наблизилася до космічної. Колосся по обох боках дороги злилося в солом‘яно-золоті паркани. Перелякані перепелиці то праворуч, то ліворуч випурхували з пшениці та злітали уверх. Навіть цвіркуни й коники замовкали, не витримуючи надмірно голосної конкуренції. Гонщики прямували до краю землі, залишаючи позаду себе величезну розбурхану пилову хмару, яка розтягувалася все довше, слідуючи за мотоциклом.
Гонщики прямували до краю землі, залишаючи позаду себе величезну розбурхану пилову хмару, яка розтягувалася все довше, слідуючи за мотоциклом.
Страху вже не було. Міка міцно трималася за Сашка обома худорлявими рученятами, іноді ховаючи голову за його спину, наче обіймаючи «по–дорослому», іноді – навпаки, висовуючи, щоб відчути хвилі теплого вітру в обличчя, роздивитися густо-жовте сонце на обрії, замружити очі від дивного почування всередині. Може таке воно і є – загадкове щастя?
Коли мандрівники повернулися, баба Валя накинулася на Міку, що та не попередила, не спиталася, «і без тебе вся голова сива вже». А Віра Петрівна, навпаки, захищала дітей та сміялася:
- Валюсю, не переймайся так! Він вже два роки гасає, якщо хтось дасть сісти за кермо. Що могло трапитися? Мотоцикл з коляскою – він же стійкий, не перекинеться.
Міка, майже не слухаючи нотацій, крадькома глянула на свого викрадача та посміхнулася. Сашко підморгнув їй та поїхав віддавати апарата товаришу…
Уривок з оповідання "Дитяче кохання" зі збірки "Заведи мотоцикл" серії "Дорожні істрії"
Opmerkingen